Медовичка червоноголова
| Медовичка червоноголова | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Самець червоноголової медовички
 Самиця червоноголової медовички
| ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Myzomela erythrocephala Gould, 1840[2][3] | ||||||||||||||||
 Ареал виду | ||||||||||||||||
Підвиди
| ||||||||||||||||
|
(Див. текст) | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Медови́чка червоноголова[4] (Myzomela erythrocephala) — вид горобцеподібних птахів родини медолюбових (Meliphagidae)[5][6][7]. Мешкає в Індонезії, Папуа Новій Гвінеї і Австралії[8][9].
Довжина птаха становить 12 см, розмах крил 17–19 см, вага 8 г. Виду притаманний статевий диморфізм: самці більші і яскравіші за самиць. У дорослих самців номінативного підвиду голова яскраво-червона, блискуча. Верхня частина тіла бура, нижня частина тіла світло-коричнево-сіра. Від дзьоба до очей ідуть чорні смуги, навколо очей чорні кільця. Очі темно-карі, дзьоб чорний. У самиць голова і шия сірувато-коричневі, деякі пера на лобі і підборідді рожевувато-червоні. Решта тіла сірувато-коричнева, крила темніші, груди і нижня частина тіла світліші. Молоді птахи подібні до самиць, края дзьоба у них жовті. У місячному віці у пташенят на обличчі з'являються червоні пера. Самці починають набувати доросле забарвлення у віці 3 місяців. і повністю набувають його ще через 3 місяці. Представники підвиду M. e. infuscata вирізняються більшими розмірами, червоною смугою на нижній частині спини, живіт у них темно-сірий[10].
Виділяють два підвиди:[11]
- M. e. erythrocephala Gould, 1840 — північна Австралія і сусідні острови;
- M. e. infuscata Forbes, WA, 1879[12] — південь Нової Гвінеї, острови Ару і острови Торресової протоки.
Червоноголові медовички живуть переважно в мангрових лісах, а також в тропічних лісах, на болотах, в чагарникових заростях, на плантаціях і в парках. Віддають перевагу манграм Rhizophora stylosa, Bruguiera parviflora, Avicennia marina і Ceriops australis, а також заростям мелалеуки плакучої[13]. Вони живляться нектаром і комахами, яких ловлять в польоті[14]. В північно-західній Австралії червоноголові медовички є основними запилювачами мангрів Bruguiera exaristata[15].
Червоноголові медовички зустрічаються поодинці або парами. Іноді вони приєднуються до змішаних зграй птахів, разом з бурими медовцями, північними віялохвістками і мангровими окулярниками. Під час сезону посухи демонструють територіальну поведінку. Гнізда невеликі, чашоподібні, розміщується в мангрових заростях на висоті 6-10 м над землею або водою. Вони будуються з кори, листя, рослинних волокон, іноді водоростей і скріплюються павутинням. Діаметр гнізда становить 5,4 см. глибина 3,7 см. Яйця гладенькі, білі, на тупому кінці поцятковані червоними плямками. Вони мають розміри 16×12 мм. В кладці 2-3 яйця, насиджують їх лише самиці[16].
МСОП класифікує цей вид як такий, що не потребує особливих заходів зі збереження. Однак в Австралії стан збереження підвиду M. e. infuscata класифікується як такий, що перебуває під загрозою зникнення, оскільки він обмежений трьома невеликими островами в Торресовій протоці загальною площею 100 км²[17].
- ↑ BirdLife International (2016). Myzomela erythrocephala. Архів оригіналу за 2 січня 2022. Процитовано 19 грудня 2021.
- ↑ Gould, John (1840). Letter to Chairman of the Scientific Committee, Zoological Society of London, read before meeting of the Society of Oct. 8, 1839. Proceedings of the Zoological Society of London. 7: 139–45 [144]. Архів оригіналу за 19 грудня 2021. Процитовано 19 грудня 2021.
- ↑ Australian Biological Resources Study (30 серпня 2011). Subspecies Myzomela (Myzomela) erythrocephala erythrocephala Gould, 1840. Australian Faunal Directory. Canberra, Australian Capital Territory: Department of the Environment, Water, Heritage and the Arts, Australian Government. Архів оригіналу за 3 липня 2020. Процитовано 23 січня 2017.
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Christidis, Les; Boles, Walter (2008). Systematics and Taxonomy of Australian Birds. Collingwood, Victoria: Csiro Publishing. с. 187. ISBN 978-0-643-06511-6. Архів оригіналу за 19 грудня 2021. Процитовано 19 грудня 2021.
- ↑ Driskell, Amy C.; Christidis, Les (2004). Phylogeny and evolution of the Australo-Papuan honeyeaters (Passeriformes, Meliphagidae). Molecular Phylogenetics and Evolution. 31 (3): 943—60. doi:10.1016/j.ympev.2003.10.017. PMID 15120392.
- ↑ Marki, Petter Z.; Jønsson, Knud A.; Irestedt, Martin; Nguyen, Jacqueline M.T.; Rahbek, Carsten; Fjeldså, Jon (2017). Supermatrix phylogeny and biogeography of the Australasian Meliphagides radiation (Aves: Passeriformes). Molecular Phylogenetics and Evolution. 107: 516—29. doi:10.1016/j.ympev.2016.12.021. PMID 28017855.
- ↑ Beehler, Bruce M.; Pratt, Thane K. (2016). Birds of New Guinea: Distribution, Taxonomy, and Systematics. Princeton University Press. с. 292—93. ISBN 978-1-4008-8071-3. Архів оригіналу за 19 грудня 2021. Процитовано 19 грудня 2021.
- ↑ Australian Bird & Bat Banding Scheme (ABBBS) (2017). ABBBS Database Search: Myzomela erythrocephala (Red-headed Honeyeater). Bird and bat banding database. Australian Government Department of the Environment, Water, Heritage and the Arts. Архів оригіналу за 15 березня 2020. Процитовано 25 лютого 2017.
- ↑ Lewis, Jan (2010). Notes on the moult and biology of the Red-headed Honeyeater (Myzomela erythrocephala) in the west Kimberley, Western Australia. Amytornis: Western Australian Journal of Ornithology. Perth, Western Australia: Birds Australia. 2: 15—24. ISSN 1836-3482.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David; Rasmussen, Pamela, ред. (2021). Honeyeaters. IOC World Bird List Version 11.2. International Ornithologists' Union. Архів оригіналу за 7 жовтня 2021. Процитовано 19 грудня 2021.
- ↑ Forbes, William Alexander (1879). A synopsis of the Meliphaginae, genus Myzomela, with descriptions of two new species. Proceedings of the Zoological Society of London: 256–278 [263]. Архів оригіналу за 1 серпня 2017. Процитовано 19 грудня 2021.
- ↑ Noske, Richard A. (1996). Abundance, zonation and foraging ecology of birds in mangroves of Darwin Harbour, Northern Territory. Wildlife Research. 23 (4): 443—74. doi:10.1071/WR9960443. ISSN 1035-3712.
- ↑ Morcombe, Michael (2003). Field Guide to Australian Birds. Archerfield, Queensland: Steve Parrish Publishing. с. 272. ISBN 1-74021-417-X.
- ↑ Noske, Richard A. (1993). Bruguiera hainesii: another bird-pollinated mangrove?. Biotropica. 25 (4): 481—483. doi:10.2307/2388873. JSTOR 2388873.
- ↑ Beruldsen, Gordon R. (2003). A Field Guide to Nests and Eggs of Australian Birds. Kenmore Hills, Queensland: self. с. 329. ISBN 0-646-42798-9.
- ↑ Garnett, Stephen; Szabo, Judith; Dutson, Guy (2010), The Action Plan for Australian Birds 2010, Melbourne, Australia: CSIRO, ISBN 978-0-643-10368-9
- Higgins, Peter J.; Peter, Jeffrey M.; Steele, W. K., ред. (2001). Handbook of Australian, New Zealand and Antarctic Birds. Volume 5: Tyrant-flycatchers to Chats. Melbourne, Victoria: Oxford University Press. ISBN 0-19-553258-9.
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |